«Відчуваю відповідальність перед аудиторією і знаю, що займаюсь крутою справою» — журналістка новин Суспільного Поділля Анастасія Сбродова

Про роботу в карантинних умовах та про те, чому офісна робота не для неї, розповіла журналістка редакції новин UA: ПОДІЛЛЯ  Анастасія Сбродова.

Розкажи чому працюєш в «новинах» і чому саме на Суспільному?

До того, як почала працювати на Суспільному, взагалі не знала в чому особливість цього медіа. Та тепер розумію, що журналістика має бути саме така —  збалансована, незаангажована, без авторської оцінки, без гіперболізації, вигадок, піару та без замовлень. З гордістю кажу знайомим «якщо ти прочитав на Суспільному, то це правда». Вірю в те, що роблю.  Мріяла працювати саме кореспонденткою новин, бо для мене це рух. Кожного дня щось нове, не знаєш, де будеш за годину. Це також адреналін: встати посеред ночі та їхати на зйомку, бути постійно в епіцентрі подій. А ще спілкування, люди, саме від них заряджаюсь неймовірною енергією.

Чи змінилася твоя робота за час карантину?

Однозначно роботи не зменшилось. Думаю, що змінились самі теми сюжетів. Сьогодні вони так чи інакше дотичні до карантину: «Дистанційне навчання під час карантину», «Введення спецквитка в транспорті до кінця карантину», «Рейди магазинів, як вони працюють під час карантину» і, звичайно, багато про медицину. Навчилася використовувати додатки скайп і зум і навчила цього декількох героїв сюжетів. Писала декілька сюжетів дистанційно, але зрозуміла, що набагато зручніше це робити з робочого місця. 

Які засоби особистої безпеки використовуєш, працюючи в умовах карантину?

Ми з оператором завжди маємо маски та рукавички. Тримаю дистанцію, не наближаюсь до людей без необхідності. Якщо це можливо, записуємо інтерв’ю на свіжому повітрі. 

Чи складно працювати «в полях»?

Я люблю таке. Ніколи не хотіла сидіти в кабінеті. Коли довго не виїжджаю за місто чи коли немає зйомок в  «нетепличних» умовах, то сумую за цим. 

 Можливо, ти би хотіла працювати в студії?

Сьогодні ні. Мені занадто подобається такий ритм, хоча водночас і найбільший мінус у професії журналістки —  брак часу. Студія —  це однозначно відповідальність, інша відповідальність. Та для мене це нудно. Чекаю коли закінчиться карантин, зйомки будуть інші. Почнуться патріотичні акції, середньовічні фестивалі та інші активності — я таке люблю. 

Чим мотивуєшся та як налаштовуєшся на роботу?

 Коли займаєшся тією справою, яку обожнюєш, мотивація практично завжди є. Але моменти виснаження, саме емоційного, бувають також. Зазвичай, кажу собі «Настя, це ця робота, якої ти хотіла». Відчуваю відповідальність перед читачами, глядачами і знаю, що займаюсь крутою справою. 

Часом люди очікують і навіть вимагають від журналістів зробити сюжет про них чи когось із знайомих, чи були такі прохання до тебе?

Такого не було. Часто до нас приходять люди і просять про допомогу, звичайно, ми — не  Чіп і Дейл, не за все можемо братися і розбиратися в усіх проблемах, найважче відмовити, бо люди справді вірять в телебачення. Та було, що до нас звернулась жителька Кам’янець-Подільського району, яка розповіла, що вона і 15 інших її односельчан продавали молоко (оптом) та гроші їм не повертали. Вона говорила це зі сльозами на очах, пояснюючи наскільки це для людей важливо. Вони звернулись до правоохоронців та результату не було. Минув рік. Вони майже опустили руки, прийшли до нас на канал, казали, що вже не знають, куди звертатись. Ми поїхали, зняли сюжет в кінці жовтня, а в грудні мені зателефонувала жінка, яка звернулась і сказала, що гроші повернули. Я майже плакала від щастя. Такі історії особисто мене дуже мотивують. Щаслива, що можна і допомогти людям, розібратись з проблемами. 

Які маєш плани після карантину?

Мрію, дуже мрію поїхати на море. Тому як тільки буде можливість кудись поїхати — беру одразу квитки. Під час карантину мені ще не вистачає спортивного залу. Тому куплю спершу абонемент, а далі — на море.