Суспільне Хмельниччини підготувало серію роликів до п’ятиріччя спротиву російській агресії
26 лютого, у День кримськотатарського спротиву російській окупації, Хмельницька філія Суспільного підготувала тематичні ролики для всіх філій.
У роликах, які створили на основі вистави, знялися бійці — реальні люди з досвідом, які знають, що таке війна. Вони виступили з монологами серед декорацій — маскувальних сіток та ящиків від снарядів. Для них це стало можливістю розповісти про страх, утрату та героїв, яких більше немає, а також про надію й віру в перемогу. Кожен учасник поділився своєю історією війни, побудованою на реальних подіях.
У головних ролях — учасники бойових дій та волонтери: полковник прикордонної служби Сергій Дупляк, військовослужбовці ЗСУ — Василь Мельник ("Петрович"), Олександр Маковей ("Макоша"), Валерій Подкалюк ("Генерал"), доброволець Роман Білик ("Зуб"), а також волонтерка Леся Стебло.
Також у виставі взяли участь журналісти, актори аматорського театру "Дзеркало", студенти музичного коледжу та торговельно-економічного інституту, бард Ігор Білий і композитор Віктор Відоменко.
Автор ідеї та режисер-постановник театралізованого драматичного дійства "Монологи війни" — Володимир Павловський, режисерка по роботі з учасниками ООС (АТО) — журналістка, лінійна продюсерка Хмельницької філії Наталія Паляниця.
"Монологи війни" — це можливість стати в один стрій із бійцями, які захищають Україну. Можливість засобами мистецтва сказати про те, що на війні є життя й воно має свої страшні особливості. За допомогою монологів бійців ми спробували перенести ті події, які відбуваються на Сході України, сюди, у наше мирне життя. Аби пробудити суспільство від "звички" до війни, закликати до небайдужості. У роботі з бійцями АТО й ООС найскладніше було досягти того, щоб розповіді були не від бійців, не від захисників, не від патротів, якими вони, безперечно, є, а насамперед від людей, які опинилися в певних обставинах: із пережитим страхом, болем, слізьми втрат і перемог", — розповіла Наталія Паляниця.
Під час зустрічей і репетицій учасники не приховували емоцій. У розмовах зізнавалися, що не люблять, коли їх називають героями, бо вважають ними тих, хто віддав життя за Україну. Натомість своє завдання вбачають у тому, щоб про цих героїв не забули й пам’ятали, якою ціною дається свобода. Саме з такою мотивацією йшли в проект "Монологи війни".
Валерій Подкалюк на позивний "Генерал" розповів: "Я не одразу погодився на участь у "Монологах війни". Не хотів усе це чіпати, хотів забути, та й все. Але мене вмовили мої побратими, із якими я воював: "Валерію, іди, ти маєш розповісти правду про нас усіх, про війну". А ще троє моїх дітей та дружина також сказали: "Ти не маєш права тримати це в собі". Я й погодився. Тільки після вистави зрозумів, яку велику й важливу роботу ми зробили".
Усі учасники поділилися власними історіями. Полковник служби Державного кордону Сергій Дупляк із позивним "Збруч" розповів свою, згадуючи події в Луганську: "Коли контроль над містом уже взяли в руки сепаратисти, наш підрозділ був єдиний, який не склав зброї й над яким був український прапор — Луганський прикордонний загін. На всі вимоги здатися та вийти із загону, покинувши його — їм потрібен був контроль над усім містом — ми відповіли відмовою. І нас попередили, що ми будемо знищені".
"Я не могла повірити в те, що таке відбувається, адже стільки болю, стільки правди й щирості в тому, про що вони розповідають", — ділиться враженнями режисерка по роботі з акторами Наталка Паляниця.
"Вони зараз живуть цим, вони виплескують із підсвідомості застарілі рани через еквівалент театру. Це корисно, сценічні почуття лікують, — зазначив автор ідеї, ініціатор постановки та режисер Володимир Павловський. — Це своєрідна психологічна корекція для бійців. Водночас і сам жанр — документальна вистава — досить нетиповий".
За словами продюсерки Суспільного мовника Поділля Любові Тімкової, дуже важливо фіксувати такі свідчення: вони поза офіційною статистикою військових зведень, але надають історії людського виміру.