“Для кожного з нашої команди важливо дотримуватися цінностей та відчувати, що такою і має бути журналістика” – інтерв’ю з головним редактором новин UA: ПОДІЛЛЯ

Робота новинарів завжди пов’язана із суспільством та подіями, які відбуваються “тут і зараз”. Про роботу відділу новин Суспільного Поділля,  виклики та журналістські стандарти, а також про новини в умовах пандемії, ми поспілкувалися із головним редактором новин UA: ПОДІЛЛЯ Григорієм Карякіним.

З чого починає і чим закінчує день шеф редактор новин?

Точніше сказати він і не закінчується (посміхається)... Є три платформи: телевізійна, радіо та діджитал. І ти маєш забезпечити їх сталу роботу. Якщо радіо та ТБ має регламентовані години виходу новин, тобто, певний час, коли випуск новин має бути в ефірі, то наш сайт та сторінки у соціальних мережах працюють цілодобово. Відповідно, потрібно  швидко реагувати на те, що відбувається в регіоні, країні, світі.. Відтак, робота, фактично, не припиняється, аби новини залишалися новинами. Від початку карантину, аби у глядачів Суспільного була цілісна картина того, що відбувається в регіоні, ми запровадили у телеефірі інформаційний рухомий рядок. Протягом семи днів на тиждень його оновлює діджитал-відділ. А команда ньюзруму готова вийти в телевізійний та радіо ефіри зі спеціальними випусками новин. До прикладу, один з крайніх  випадків, це перший лабораторно підтверджений випадок COVID-19. Це були вихідні. Інформація в соціальних мережах поширювалася миттєво та обростала "фейками". Підтвердивши факт, ми одразу запустили новину на цифрові платформи. Перебуваючи на відстані, за кілька хвилин спланувалися через мобільний додаток і частина команди вже на роботі - готуємо телевізійні та радіовипуски протягом дня. Тут навіть питання жодного ні в кого не виникало. Тому, наше планування вже давно вийшло з часових рамок робочого часу та стало способом життя кожного члена команди. Воно перекочувало з  паперових форматів у онлайн. Ба більше – кожний з філії , хто задіяний у роботі ньюзруму та дотичний до новин, може протягом дня  кидати в наші групи в соціальних мережах теми. Ми їх обговорюємо, як то кажуть “копаємо” вглиб, і усе це, в результаті, опиняється в мобільному додатку, який ми використовуємо для планування. Будь-хто може взяти цю тему собі та починати працювати.  Навіть не відвідавши офіс. Одним словом, починається та закінчується день шефредактора зі смартфоном у руках, аби відслідковувати картину дня, планувати роботу ньюзруму та забезпечити роботу всіх платформ. 

Чи намагався хтось впливати на роботу ньюзруму?

Якщо з боку внутрішнього менеджменту філії чи компанії загалом, то до нас ніколи не було вказівок, що і як ми маємо висвітлювати. Це просто не відповідає концепції нашої роботи. Установка була одна: робота має відповідати журналістським стандартам: балансу думок, точності, перевірки фактів та відокремлення їх від коментарів, об’єктивності. Якщо говорити про вплив стейкхолдерів ззовні, то це, швидше, якісь маніпулятивні моменти. За старою звичкою якась структура чи навіть глядач хоче, аби висвітлили його проблему в потрібному йому світлі, замовчуючи певні факти.  Такі розмови на Суспільному неможливі. І, десь роки півтора тому, такі випадки траплялися. Ми пояснювали, що не можемо, не хочемо і, головне, не будемо так працювати. То не відповідає ані нашим цінностям, ані стандартам журналістської роботи загалом.  Адже баланс думок, неупередженість та об’єктивність це те, чим ми керуємося і до чого прагнемо у повсякденній роботі. 

Яка система роботи ньюзруму та діджитал-відділу?

Уже кілька років ми створюємо конвергентний ньюзрум і цьогорічна поява у штатці повноцінного діджитал-відділу — один із необхідних та очікуваних у цьому процесі кроків. Фактично кожен кореспондент нашої філії знає, як має бути адаптований сюжет для тієї чи іншої платформи. Новини — це командна робота. Одному важко знайти усі деталі та елементи для сюжету. І у цій роботі допомагає діджитал-відділ. При цьому на різних етапах від пошуку відправної точки до логічного завершення історії. Тому наші планування спільні. Узгодження того, що і як буде висвітлено на різних платформах,  також робимо разом. Фактично  кожен із наших кореспондентів працює за принципом: вміти сфотографувати, записати звук, зняти відео та включитись без допомоги оператора чи зробити стрім у соцмережу. В свою чергу, кожен фахівець діджитал-відділу знає, над чим працює конкретний репортер, яка додаткова інформація може стати йому в нагоді та як подати кінцевий продукт на кожному конкретному інтернет-ресурсі. Потрібно розуміти, що діджитал то є не лише сайт Суспільного, а соціальні мережі не лише обмежуються Фейсбук та Ютюбом. Інформація шириться у Інстаграм, Твітер, Телеграм, Вайбер тощо.

Де шукаєте ресурс, мотивацію для роботи?

 Кожен працівник ньюзруму може розраховувати на підтримку колег. Це важливо у спільній роботі. Ми намагаємося вирішувати якісь внутрішні протиріччя “тут і зараз”. На моє переконання, коли у середині колективну здоровий клімат, коли спілкування між людьми, з яким проводиш основну частину дня, дружнє – не виникатимуть надтруднощі. Виникатиме, знаєте, таке відчуття як гордість за свою роботу, бажання та мотивація її робити. Один із лакмусових папірців для мене стали студенти, які приходять до нас на практику. Після кількох тижнів, які вони проводять у нас, ньюзрум без обіймів з кожним нашим колегою не покидають. Дехто повертається до нас під час канікул.  Приходять та кажуть: “ми навіть задарма готові сюжети знімати…” . Це звісно приємно! Я в жодному разі не мінімізую матеріальні заохочення чи соціальні гарантії, які особливо відчутні у складних ситуація, як, до прикладу,  зараз, під час карантину. Позанормові доплати якісь, підвозка, засоби захисту, можливість дистанційної роботи  – всім цим ми забезпечені. 

Чи зменшилася кількість новин у період карантину?

 Подібні речі, як, скажімо, робота під час епідемії, ніколи не можуть бути прогнозованими. Найперше, з чим ми зіштовхнулися під час карантину, і  це природно, це – ускладнений доступ до джерел інформації.  Точніше, стало важче отримувати необхідні коментарі, аби продовжувати надавати новини дотримуючись стандартів. Почали шукати інші доступні шляхи як альтернативу живому спілкуванню: записи телефоном, скайп, зум. Так, часто від цього страждає візуалізація, особливо, для телевізійних новин, де потрібна картинка. Проте, ми її не втратили – вона просто стала іншою. Інколи, навпаки – ми почали використовувати  у випусках новин зйомки, які раніше, можливо, і не наважилися б дати в ефір через якість. Зараз розуміємо, що від цього випуски новин навіть стали жвавішими,  ближчими глядачу, який, переглянувши відео, може поділиться тим, що зняв особисто. Щодо кількості тем, то їх також менше не стало. Навіть так –  ми поглянули на багато здавалося б “писаних та переписаних” речей та проблем з іншої точки. Наприклад, що змінилося в роботі різних структур під час карантину, як вони працюють, і чи взагалі працюють в нинішніх умовах. Ну, а сама пандемія змінила звичайний уклад життя і відкрила абсолютно нові теми, починаючи від нових форм ведення бізнесу до винаходів у медичній галузі. Тому новин у період карантину менше не стало. Вони стали іншими, змінилася теми, форма їх подачі.   

Чи всі журналісти готові працювати у «червоній зоні»?

Робота журналіста вже передбачає, що йому може доводитися  працювати в складних, непередбачуваних умовах. Це те саме, аби медик розраховував на те, що люди ніколи не будуть хворіти, а він буде обмежуватися лише профілактичними оглядами, а військовий увесь час проведе в тилу. Інша справа, треба виважено підходити до кожного конкретного випадку, кожної події, які можна чи варто висвітлити та мінімізувати небезпеку, з якої може стикнутися знімальна група. Від початку епідемії ми намагаємося максимально знизити ризики для здоров’я людей, які у нас працюють. Ті, хто може працювати віддалено – роблять це. Хто морально не витримує – беруть оплачувані відпустки. А якщо є можливість зайвий раз не перебувати у офісі, то відписувати сюжети та монтувати їх вдома, аби не перебувати у ньюзрумі усім колективом одночасно. Зараз ми забезпечені засобами індивідуального захисту, антисептиками. Не кажу, що запаси “бездонні”, але наразі все необхідне є. В тому числі, й багаторазові захисні костюми, які використовуємо, коли доводиться працювати у потенційно небезпечних місцях. Тому питання їхати на зйомку, чи ні — не виникає. Інша справа – здоровий глузд. Є купа ситуацій, коли варто та можна отримати  інформацію так, аби не наражати на небезпеку себе, рідних та колег та подати її так, аби вона була виважена, збалансована та актуальна.  

Як вам вдається втримувати і залучати кадри?

Суспільне взяло одразу високу планку щодо якості новинного продукту, що дає в ефір. В нас немає замовної джинси і ті, хто робить інформаційні випуски, розуміють це. Хмельницька філія — частина великого інформаційного механізму, який працює на три платформи, тому інформаційний потік тут постійний. Якщо немає випуску новин на регіональному телебаченні чи радіо, то є ще загальнонаціональний випуск на UA: ПЕРШИЙ та постійно діюча діджитал-платформа. Словом, потрібно бути у постійному інформаційному тонусі. Сім днів на тиждень 24 години. Такий темп витримати складно, але можливо при належній організації роботи. Але, так чи інакше, такі дистанції витримують не усі. Хтось перегорає, хтось не звик працювати у такому темпі, чи має якісь, як йому здається, нереалізовані амбіції. Є багато інших причини, через які звільняються дуже талановиті люди — репортери з великої літери. Але основний аргумент працювати на Суспільному – робити журналістську роботу у незаангажованому ЗМІ. Він не працює на замовлення і, принаймні, намагається подавати об’єктивні новини. Зазвичай для журналістів це великий стимул. Для кожного з нашої команди  важливо дотримуватися цінностей та відчувати, що такою і має бути журналістика.  

Зараз доволі багато “істеричних новин”, якою є відповідальність журналіста за "сіяння паніки"  та як “не повестися” на новинний “хайп”?

У нас у ньюзрумі діє правило –  кожен кореспондент несе особисту відповідальність за свій матеріал. Є такі речі, які окрім автора не те що перевірити, а й знати не можуть інші: ані його колеги, ані випусковий, ані шефред. Усвідомлення того, що через роботу з неперевіреною інформацією заради того, аби бути першим серед інших, можна автоматично втратити довіру глядача, слухача, користувача, має, як на мене, куди більше ефект, ніж негативний запис в “трудовій” чи відсутність матеріального заохочення. Це, як герой Джана Гілла у “Правдивій історії” на початку стрічки. А у вирі “істеричних новин” та “хайпу” потрібно покладатися на критичне мислення. Потрібно не забувати перепитувати себе по кілька разів: “...а чому, власне, так, а не інакше?”, “чому саме зараз, в цьому місці та за участю цих людей?”.  Ставити ці питання героям сюжету. Зараз інформаційний простір переповнений не лише “хайпами”, а й достатньою інформацією для того, аби влаштувати той чи іншій інформації детальний “фактчекінг”. Перевірка фактів вкрай важлива для репортера, аби навіть випадково не “хайпанути” зайвого. Є компетентні платформи, за допомогою  яких  інформацію не лише можна, а й потрібно перевірити. І, при цьому, у кількох джерелах. А споживачам інформації треба орієнтуватися  лише на перевірені ЗМІ. До прикладу, дивитися, слухати та читати Суспільне.